СТОП! Булінг!

 




Кодекс безпечного освітнього середовища

       Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного. Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Новий Закон, направлений на протидію булінгу, що був прийнятий ВРУ 17 грудня 2018 року, передбачає чіткі алгоритми дій у випадку цькувань.

Детальніше на сайті МОН України: https://mon.gov.ua/ua/news/novij-zakon-napravlenij-na-protidiyu-bulingu-peredbachaye-chitki-algoritmi-dij-u-vipadku-ckuvan-liliya-grinevich

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)

ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ ПРОБЛЕМАМИ БУЛІНГУ В УКРАЇНІ

            Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.
          Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.
Форми шкільного булінгу можуть бути різними:
·        систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
·        задирство;
·        фізичні і психічні приниження;
·        різного виду знущання;
·        бойкот та ігнорування;
·        псування особистих речей та ін.
        Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:
·        переслідувач (булі);
·        жертва;
·        спостерігач.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:
·        вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
·        вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасні й мають низьку самооцінку;
·        вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
·        вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
·        якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.








           Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.
          Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.
      Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.
          Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.
         
Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Якщо дитина стала свідком булінгу в закладі освіти, передусім вона може розказати про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору. Окрім цього, дитина може звернутись на гарячу лінію ГО «Ла Страда - Україна» з протидії насильству в сім’ї або із захисту прав дітей; до соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді; Національної поліції України; Центру надання безоплатної правової допомоги. Якщо педагог або інший працівник закладу освіти став свідком булінгу, то він має повідомити керівника закладу незалежно від того, чи поскаржилась йому жертва булінгу чи ні. Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Керівник закладу розглядає таке звернення та з’ясовує усі обставин булінгу. Надалі він скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу та окреслює подальші дії. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то очільник закладу зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей. До складу такої комісії можуть входити педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого та «булера», керівник закладу та інші заінтересовані особи. У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України. Але за будь-якого рішення комісії керівник закладу забезпечує психологічну підтримку усім учасникам випадку.











ПОРЯДОК реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти та застосування заходів виховного впливу 

1. Підставою для реагування в закладах освіти на випадки булінгу (цькування) є заява або повідомлення, про випадок та/або підозру його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та/або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, отриманої суб'єктами реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти. 
2. Повідомляти про випадки булінгу (цькування) в закладах освіти може будь-яка особа, учасником або стороною якого вона стала або яка підозрює про його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та/або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, або про який отримала достовірну інформацію.
 3. Повнолітні учасники освітнього процесу зобов'язані вжити заходів невідкладного реагування у разі звернення дитини та/або якщо вони стали свідками булінгу (цькування) (оцінити рівень небезпеки життю та здоров'ю сторін булінгу (цькування), негайно втрутитись із метою припинення небезпечного впливу, надати (за потреби) невідкладну медичну та психологічну допомогу, звернутись до органів охорони здоров'я для надання медичної допомоги тощо). 
4. У день подання заяви видається наказ по закладу освіти про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб.
 5. Створюється комісія з розгляду випадків булінгу (цькування) (далі – Комісія) зі складу педагогічних працівників (у тому числі психолог, соціальний педагог), батьків постраждалого та булера, керівника закладу освіти та скликається засідання.
 6. Комісія протягом 10 днів проводить розслідування та приймає відповідне рішення: - якщо Комісія визнає, що це був булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять системний характер, про це повідомляються уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (ювенальна превенція) та Служба у справах дітей; - якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), вживаються виховні заходи, спрямовані на вирішення та профілактику конфліктів.
 7. Рішення Комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів Комісії.
 8. Кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), за наявності — спостерігачі зобов’язані виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.

НАЦІОНАЛЬНА ДИТЯЧА «ГАРЯЧА» ЛІНІЯ
116 111 (з мобільного) або 0800 500 225 (зі стаціонарного)АНОНІМНО. БЕЗКОШТОВНО. КОНФІДЕНЦІЙНО.

Корисні посилання:
https://www.stopbullying.com.ua
https://mon.gov.ua/ua/tag/protidiya-bulingu
http://nvoschool24.klasna.com/uk/site/stop-buling.html

Немає коментарів:

Дописати коментар